Пневмонія Стрес ВIЛ СНIД Бронхіальний астма Вірусна інфекція Злоякісна пухлина Аутоімунні захворювання Захворювання шлунково-кишкового тракту Порушення обміну причини лікування Iмунодефіцити Первинний імунодефіцит Вторинний імунодефіцит причини симптоми магазин народної медицини. Підвищення імунітету в домашніх умовах екстрактами здоров'я.
Імунодефіцити - зміна імунітету, обумовлене дефектами одного або декількох механізмів імунної відповіді. Вони поділяються на первинні (вроджені) і вторинні (придбані).
Первинні імунодефіцити: порушення імунітету, з якими людина народжується, вони пов'язані з генетичними дефектами розвитку імунної системи.
Вторинні імунодефіцити – (ВIД): набуті порушення системи імунітету. Вони не є результатом генетичного дефекту і розвиваються на пізньому етапі внутрішньоутробного розвитку дитини або у дорослих людей при впливі на організм якогось шкідливого фактора.
Вторинний імунодефіцит - це клініко-імунологічний синдром, що розвивається на тлі раніше нормально функціонувала імунної системи, що характеризується стійко вираженим зниженням її кількісних і функціональних показників.
Причини розвитку вторинних імунодефіцитів.
Вторинні імунодефіцити розвиваються внаслідок порушення імунітету при впливі різних несприятливих факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Причини їх виникнення досить різноманітні:
-
Гострі і хронічні інфекції – бактеріальні, вірусні, паразитарні, гельмінтні.
-
Порушення здорового способу життя - порушення режиму сну і відпочинку, неповноцінне харчування (дефіцит білка, мікроелементів, вітамінів; виснаження, кахексія, ожиріння; фізичне та емоційне навантаження.
-
Порушення нейрогормональної регуляції - стресові впливи (важкі травми, операції, фізичні перевантаження, психічні травми та ін.).
-
Втрата білка з організму - хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються тривалою діареєю (рідкий стілець), захворювання нирок з порушенням їх функції.
-
Втрата імунокомпетентних клітин і імуноглобулінів – кровотечі, опіки, травми.
-
Злоякісні новоутворення.
-
Аутоімунні захворювання.
-
Природні імунодефіцити - ранній дитячий вік, літній вік, вагітність.
-
Зовнішні та внутрішні інтоксикації – отруєння, тиреотоксикоз, декомпенсований цукровий діабет.
Зовнішні впливи:
-
фізичні - іонізуючі і електромагнітні випромінювання, СВЧ та ін.
-
хімічні - прийом лікарських препаратів (цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, антибіотики та ін.), хіміотерапія, наркотики, гербіциди, пестициди, алкоголь та ін.
Залежно від причин розвитку поділяють три форми вторинних імунодефіцитів:
-
придбаний;
-
індукований;
-
спонтанний.
Найбільш відомий і яскравий приклад набутої форми вторинного імунодефіциту-синдром набутого імунодефіциту (СНІД), що розвивається внаслідок ураження імунної системи вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ).
Індукована форма вторинного імунодефіциту: розвивається внаслідок впливу на організм радіоактивного або рентгенівського випромінювання, стресу, травм, хірургічних втручань, цитотоксичних речовин (тобто згубно впливають на клітини організму), а також деяких лікарських препаратів тривалого застосування кортикостероїдів, імунодепресантів.
До індукованих імунодефіцитів відносяться, також імунні порушення, що виникають у хворих на цукровий діабет, хронічними захворюваннями печінки, нирок, хворобами кровотворних органів, злоякісними новоутвореннями.
Спонтанна форма вторинних імунодефіцитних станів: характеризується відсутністю явних причин, які могли викликати порушення системи імунітету.
Ця патологія імунної системи проявляється у вигляді часто рецидивуючих або хронічних інфекційно-запальних захворювань органів дихання, шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи, шкіри, м'яких тканин, які нерідко викликаються так званими умовно - патогенними мікроорганізмами.
У клінічному відношенні спонтанна форма є домінуючою, тобто найбільш поширеною формою вторинного імунодефіциту.
Проведений узагальнений аналіз інфекцій, найбільш часто виникають у хворих з вторинними імунодефіцитами, дає можливість розділити їх умовно на дві категорії:
Перша категорія: характеризується порушеннями, пов'язаними зі зміною функції гуморального імунітету і фагоцитарної активності імунокомпетентних клітин. Виявляється вона дефіцитом імуноглобулінів, компонентів комплементу і зниженням активності фагоцитів, що призводить до високої сприйнятливості до повторних рецидивуючих інфекцій, що викликаються капсульними бактеріями з піогенними (гноєроднимі) властивостями – Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumoniae, Staphylococcus aureus і ін.;
Друга категорія: характеризується порушеннями в системі клітинного імунітету, що супроводжується підвищеною чутливістю до умовно-патогенних мікроорганізмів. У здорових людей до них швидко розвивається стійкість, але у хворих з недостатністю Т-клітинної функції такі мікроби (в основному внутрішньоклітинні віруси або паразити) здатні викликати генералізовані і навіть летальні інфекції.
У хронізації інфекційного процесу велику роль відіграє початковий стан організму. Супутні гострі і хронічні захворювання, порушення обміну речовин, похилий вік і інші подібні фактори можуть привести до того, що своєчасного видалення з організму збудника і ефективної імунної відповіді не відбудеться.
Таким чином, формування персистуючого, тобто хронічного, наполегливо протікає, тривалого інфекційного процесу в значній мірі визначається не тільки дисбалансом в системі імунної відповіді, але і зниженням резервних можливостей організму в цілому.
У формуванні або посиленні вже існуючих імунологічних зрушень при інфекційних захворюваннях великий негативний вплив вносять антибіотики, що реалізують в різних варіантах ті чи інші імуносупресорні (пригнічують) ефекти.
Більш того, неконтрольоване зловживання антимікробними, противірусними або антигрибковими препаратами призводить до появи мутацій, що провокують формування синдрому резистентності (стійкості) до даного лікарського препарату.
Клінічно вторинний імунодефіцит виражається в підвищеній сприйнятливості організму до інфекцій.
Інфекційні захворювання виникають часто, протікають важко і дуже тривало. У хворого формується схильність до затяжного, рецидивуючого перебігу.
Вторинний імунодефіцит являє собою сукупність клінічних симптомів у поєднанні зі змінами імунологічних показників при лабораторному дослідженні імунного статусу (імунограми).
Для коректної діагностики цього стану повинні існувати досить чіткі клінічні та лабораторні критерії.
Виходячи з вищесказаного, неможливо говорити про вторинному імунодефіциті при відсутності клінічних проявів захворювань або будь-яких патологічних синдромів. Наявність у людини тільки знижених показників імунної системи без клінічних проявів розглядається як стан «ризику» розвитку вторинного імунодефіциту. Такі люди потребують диспансерному спостереженні.
На фоні імунодефіциту, природно, ускладнюється перебіг будь-якого захворювання, падає ефективність терапії.
Тому лікуючий лікар, щоб вибрати оптимальну програму комбінованої імунотерапії, повинен обговорити з пацієнтом проблему обсягу лабораторного обстеження. Він повинен чітко представляти принциповий клініко-патогенетичний підхід до лікування хворого, що враховує сукупність послідовних процесів, що визначають механізми виникнення і перебігу хвороби.
При розробці лабораторно-діагностичної програми щодо пацієнтів з хронічними інфекційними захворюваннями, асоційованими з вторинними імунодефіцитами, необхідно аналізувати дві категорії параметрів – стан власного імунного статусу і спектр інфекційних збудників, які в даному конкретному випадку могли брати участь у формуванні ВIД.
Види вторинних імунодефіцитів.
Вторинні імунодефіцити прийнято класифікувати за ступенем тяжкості, характером імунних порушень, поширеності, часу виникнення, етіологічним (причинним) ознаками.
За тривалістю:
Щодо змін показників імунного статусу:
-
порушення клітинного (Т-ланки) імунітету;
-
порушення По В-клітинному ланці;
-
порушення в системі фагоцитозу;
-
порушення в системі комплементу;
-
порушення по ланці природних кілерів;
-
порушення в продукції імуноглобулінів.
За поширеністю:
-
місцевий вторинний імунодефіцит - порушення в одному органі або системі;
-
системний вторинний імунодефіцит - тривалість більше 6 місяців при порушенні більш, ніж в одному органі або системі.
За ступенем тяжкості:
-
Компенсований (легкий) вторинний імунодефіцит – супроводжується підвищеною сприйнятливістю до інфекцій; проявляється у вигляді частих ГРВІ, пневмоній, піодермій.
-
Субкомпенсований (середньої тяжкості) вторинний імунодефіцит – супроводжується схильністю до хронізації інфекційних процесів (клінічні особливості) - хронічні бронхіти, пневмонії та пієлонефрити.
-
Декомпенсований (важкий) вторинний імунодефіцит – проявляється розвитком генералізованих інфекцій, тобто вражають весь організм, викликаних умовно-патогенною флорою, злоякісними новоутвореннями (типовий приклад – ВІЛ-інфекція і СНІД).
В рамках сучасних уявлень про причини розвитку вторинні імунодефіцити прийнято також розрізняти.
За часом виникнення:
-
Постнатальні (що виникають після народження) вторинні імунодефіцити – складають найчисленнішу і різноманітну групу ВIД.
-
Антенатальні вторинні імунодефіцити - наприклад ненасліджені, соматичні форми синдромів первинного, вродженого імунодефіцитного синдрому.
Перинатальні вторинні імунодефіцити-виникають в ранньому постнатальному (внутрішньоутробному) періоді в результаті дії якогось провокуючого фактора (гемолітична хвороба новонароджених).
За етіологічними ознаками, тобто в залежності від природи розвитку захворювання:
-
при протозойних і глистових інвазіях;
-
при бактеріальних інфекціях;
-
при вірусних інфекціях;
-
при іонізуючої радіації;
-
при поєднаних формах інфекційної патології;
-
при порушеннях харчування;
-
при аутоімунних захворюваннях;
-
при хворобах обміну речовин;
-
при злоякісних новоутвореннях;
-
при алергічних захворюваннях;
-
при інфекціях, викликаних внутрішньоклітинними паразитами (опортуністичними інфекціями);
-
при хронічних захворюваннях легенів, сечостатевих шляхів, шлунково-кишкового тракту і т. д.;
-
у осіб, які активно займаються спортом;
-
у осіб похилого віку;
-
в післяопераційному періоді;
-
як наслідок акумульованого стресу;
-
індуковані прийомом лікарських засобів.
Слід виділити окремим рядком в класифікації дві форми ВIД, а саме: вторинний імунодефіцит як наслідок акумульованого стресу і вторинний імунодефіцит як фактор спорту, об'єднаних пізніше в одну категорію спортивного стресорного імунодефіциту – нової, самостійної форми ВIД.
Відомо, що зниження імунітету – це ранній і виражений симптом порушення адаптації організму спортсмена, причому спортивний імунодефіцит може бути як спровокованим стресорними факторами спортивної діяльності та навколишнього середовища, так і спонтанним – не мають видимої причини.
Пригнічення захисних сил організму спортсмена при стресорному імунодефіцитному стані супроводжується зниженням кількості імунокомпетентних клітин, більшою мірою нейтрофілів і Т-лімфоцитів, пригніченням їх функціональної активності і, як наслідок, падінням рівня інтерлейкінів і інтерферонів.
Показники гуморального ланки імунітету змінюються в меншій мірі, причому в-лімфоцити можуть навіть підвищити свою активність на певний час. Проте самим крайнім, екстремальним проявом функції В-лімфоцитів є стан, при якому на короткий час з організму спортсмена практично повністю зникають імуноглобуліни сироватки крові.
Спортивні стресорні імунодефіцити:-явище реально існуюче, що відноситься до категорії ранніх ознак порушення адаптації спортсмена до умов спортивної діяльності і уособлює потужний патогенетичний механізм розвитку цілого ряду захворювань.
Таким чином, вторинний імунодефіцит – це порушення імунної системи, що розвиваються після народження дитини і характеризуються хронічними інфекційно-запальними захворюваннями, стійкими до традиційної терапії.
Засоби народної медицини
Лікування фітопрепаратами
Очищення органiзму
Екстракти здоров'я
Настоянки Лікувальні купити
Лікувальні Соки купити
Лiкувальнi Кваси купити
Лiкувальнi Сиропи купити
Лікувальні Масла купити
Збори Трав купити
Экстракти рiдкi
Лікування хвороб
Книга здоров'я
Укр
Рус
Eng
